Мова – важлива ознака національної ідентичності, культури й історії народу. Бо, як писала Ліна Костенко: «Нації вмирають не від інфаркту. Спочатку їм відбирає мову. Ми повинні бути свідомі того, що мовна проблема для нас актуальна і на початку 21 століття. І якщо ми не схаменемося, то матимемо дуже невтішну перспективу».
Ми живемо у той час, коли слід братися за розвиток своєї солов’їної, барвінкової, української. Адже втративши мову, втратимо і себе. Наше слово зазнало немало утисків у минулому, особливо з боку московитів. Сьогодні ж вістря російських військ направлені не лише на знищення влади і вбивства людей, а й на нашу мову, культуру, релігію…
Але чи тільки російські загарбники винні в тому, що не завжди ми з належною шаною ставимося до рідного слова? Хто змушує нас уживати слова, наприклад, з англійської мови, типу : лайфхак, воркшоп, хаб тощо? Чи не принижуємо ми самі свою багату мову, невиправдано вживаючи запозичення? А чи не краще натомість скористатися колоритними українськими словами: порадник, творча майстерня, осередок?
Над цим питанням вчителі #НИЖНЬОСТРУТИНСЬКОГО_ЛІЦЕЮ української мови та літератури Людмила Бігун та Ірина Фреїв спонукали задуматися конкурсантам, які 1 листопада взяли участь у І етапі (загальноліцейному) #ХХІІІ_МІЖНАРОДНОМУ_КОНКУРСІ_З_УКРАЇНСЬКОЇ_МОВИ_ІМЕНІ_ПЕТРА_ЯЦИКА, а 6 листопада взяли участь у І етапі (загальноліцейному) #ХІV_Міжнародному_мовно_літературному_конкурсі_учнівської_та_студентської_молоді_імені_ТарасаШевченка.
